Поради батькам

Навчаємо дітей плавати

Плавання є унікальним засобом впливу на організм дитини. Завдяки різноманітним рухам у воді дитина розвивається, зокрема зміцнюється її нервова, серцево-судинна, дихальна та інші системи організму, формується кістково-м’язовий апарат, гармонійно розвиваються рухові функції та фізичні якості. Підвищується опірність організму застудним захворюванням.

Завдяки горизонтальному положенню тіла під час плавання й активним рухам руками поліпшується гнучкість хребта, що дозволяє широко використовувати плавання як засіб попередження і лікуван­ня порушень постави.        

Майже всі дорослі повинні усвідомлювати, наскільки важливо навчити ді­тей плавати, адже набуте в дитинстві вміння плавати зберігається на все життя і є необхідною руховою навичкою людини у найрізноманіт­ніших життєвих ситуаціях.

Треба дотримувати чіткої послідовності розучування елементів техніки плавання кролем та всіх запобіжних заходів при виборі часу і місця для плавання.

Ділянку розміром 10x6 м можна знайти на будь-якій водоймі, те­риторії пляжу за 3-5 м від берега. Добре, коли берег буде піщаний, вологий, на південній стороні без дерев і кущів. Особливу увагу по­трібно звернути на стан води і рельєф дна водойми. Рівень води має доходити до пахв дітей. Вода має бути чистою, прозорою, а течія по­вільною. Перед тим, як дитина ввійде у воду, потрібно обстежити дно і перевірити, чи нема там каміння, водоростей, гострих предметів, ям. Якщо навчання відбувається на морі, то треба обрати такий час, коли море спокійне і хвилі невеликі, температура повітря +24 ° С і вища, а температура води не нижча +20 ° с.

Починати заняття рекомендується через 40-60 хвилин після при­йому їжі. Впродовж дня - 3-4 заняття, тривалість кожного - 5-20 хв. Усі рекомендовані вправи потрібно виконувати в запропонованій по­слідовності, обов’язково в напрямку берега і під постійним наглядом дорослого.

Пам'ятка про засоби безпеки на заняттях із плавання.

·                   Ретельно стежити за станом дна, де не повинно бути сторонніх предметів та ям. Воно має бути рівне і по можливості піщане, не за­мулене.

·                   Вода має бути чиста та прозора. Глибина - приблизно 80 см.

·                   Температура води для занять не має бути нижча 20 ° С.

·                   Треба постійно бачити дитину під час занять.

·                   Не варто зловживати можливостями дитини, збільшуючи на­вантаження. Дотримувати поступовості, ускладнюючи завдання і фі­зичні навантаження.

·                   Плавати потрібно вздовж берега або у його напрямку.

·                   Бажано мати якусь загорожу у воді. Не виходити, не запливати за її межі.

·                   Необхідно суворо стежити за дисципліною, особливо під час ігор та вправ: не можна штовхатися, занурювати один одного з голо­вою, сідати один на одного, хапати за руки і ноги, самовільно заходи­ти у воду, стрибати у воду чи пірнати.

·                   Не можна виконувати вправи під час поганого самопочуття та втоми. Не допускати переохолодження, при появі його ознак вивес­ти дитину з води, дати зігрітися (енергійними рухами, розтиранням, теплим чаєм тощо). Вчити дитину користуватися підтримувальними засобами (рятівним колом, дошкою, жердиною).

·                   Не варто займатися плаванням одразу після прийому їжі (по­чинати через 40-60 хвилин).

·                   Тривалість одного заняття - 5-20 хвилин залежно від погод- ніх умов.

·                   Дітям, які займаються плаванням, категорично заборонено кричати, подавати сигнали по допомогу, коли в ній нема потреби.

Дуже важливо, щоб перед входом у воду дитина була в доброму настрої.

Для ознайомлення дітей з водним середовищем рекомендується ввійти, вбігти у воду, походити по дну; побігати, пострибати у воді; порухати у воді ногами і руками в різних напрямках; виконати такі вправи: нахили вперед, рухаючи одночасно двома руками вперед і назад, повільно і швидко, напружено й розслаблено; махи руками в сторони, вгору до відчуття легкості.

Треба також навчити правильно рухати ногами, тому що саме ці рухи допомагають дитині триматися на воді і плавати.

Вправи ногами спочатку виконують на березі, а потім у воді на мілині. Дитина лягає на воду, опираючись ногами або передпліччями, і виправляється так, щоб на поверхні було видно носки (якщо вона лежить на спині) або п’яти (якщо дитина лежить на грудях). У цьому положенні повільно і ритмічно рухають прямими ногами вгору-вниз переважно за рахунок згинання в тазостегновому суглобі. Носки ніг відтягнуті і повернуті всередину без додаткового напруження м’язів. Амплітуда під час роботи ніг має бути не більша 30-40 см.

Лише після того, як дитина почуватиметься у воді добре, впевне­но пересуватися у водному середовищі, набуде навичок сміливо вхо­дити у воду по груди, ходити і бігати у воді в різних напрямках, зану­рювати обличчя у воду, відкривати у воді очі, сідати на дно, - можна розпочинати розучування вправ із плавання.

Важливим етапом у навчанні плавання є правильне дихання, за­вдяки якому відбувається активне оволодіння енергійним видихом у воду і формування вміння правильно, у стійкому ритмі чергування вдиху над водою і видиху у воду.

Пропонуємо дорослому декілька вправ на дихання.

Дитина пінить воду, зануривши в неї губи: пускає бульбашки, за- нурившись до очей, повністю опустивши обличчя у воду. Треба на­магатися, щоб утворилося якомога більше бульбашок. Вправу можна виконувати разом з дитиною, стоячи один навпроти одного.

Надалі вправу ускладнюють: дитина повністю опускає голову у воду і після невеликої паузи поступово видихає повітря.

Далі дорослий показує дитині, що, управляючи силою видиху, можна робити великі й маленькі бульбашки.

Коли дитина починає робити повний видих у воду, її привча­ють до чергування вдиху над водою і видиху у воду. Зробивши під водою повний видих, потрібно підвести голову (або повернути вбік) настільки, щоб рот був ледь-ледь над водою, а потім швидко, але гли­боко вдихнути. Вдихати потрібно лише через рот, а видихати через ніс і рот одночасно.

Дихання в потрібному ритмі засвоюється дитиною не відразу, над цим потрібно терпляче працювати. Дорослий може регулювати ритм дихання короткою і різкою вказівкою “Вдих!” і протяжно “Ви- и-дих!” Спочатку дитина виконує підряд лише 2-3 вдихи поспіль над водою і видихи у воду. Потім кількість послідовних циклів дихання збільшується до 6-8-10.

Ще більших зусиль потребує від дитини така вправа: дути на воду так сильно, щоб на її поверхні утворилася ямка.

Вправа «Поплавець»

Зайти у воду на глибину по груди, повернутися обличчям до бе­рега, глибоко вдихнути, затримати дихання, на видиху зануритися у воду з головою з розплющеними очима. Під водою зігнути ноги і взятися руками за гомілки, притискаючи коліна до грудей, а голову до колін (положення згрупування). В такому положенні тіло дитини поступово виринає на поверхню, після чого вона спокійно стає на дно ногами. Виконати 8-10 разів.

Вправа «Медуза»

Після засвоєння вправи “Поплавець”, коли тіло спливає, розсла­бляються м’язи рук та ніг, випростатися так, щоб розслаблені руки та ноги вільно звисали, як крила медузи. Ознайомлення із вправою “Медуза” (8-10 разів).

Вправа «Зірочка»

Із довільного вихідного положення зробити вдих, присісти, ви­пливти на поверхню води спиною вгору, зробивши “медузу”, розвести випрямлені руки і ноги в сторони, вийде “зірочка”.

Навчання рухів ногами під час плавання способом «кроль»

 на грудях і спині.

Діти спершу засвоюють плавання способом “кроль” без винесен­ня рук уперед, як більш зручним для себе, спрощеним способом.

Лежачи на спині з опорою в дно на передпліччя, виконувати рухи ногами. Трохи потриматися в положенні “крокодил”. Ногами почер­гово і без напруження рухати знизу вгору і згори вниз, зробити кілька вдихів над водою і видихів у воду.

Після засвоєння вправ для ніг навчаємо рухів руками. Спочатку ці рухи рук виконують на суші, потім у воді, лежачи на долонях доро­слого.

Потім діти починають плавати, тримаючись руками за плавальну дошку або інші предмети.

Плавання із предметами допомагає триматися на воді. Дихати треба рівномірно, вдихання та повільне видихання через зімкнуті губи.

Пам'ятка для батьків від інструктора з фізичного виховання

Знайомство батьків з авторськю програмою М.М. Єфименко

      В дитячому закладі №49 «Марічка» робота з фізичного виховання ведеться за програмою «Дитина» та «Впевнений старт» (для старших груп), використовуючи методику Е.С.Вільчковського, але починаючи з 2016 року я включаю в свою роботу елементи нової парціальної авторської програми М.М.Єфименка. Ця програма пропонує інноваційних підхід

до до фізичного виховання дітей дошкільного віку. Основним методом фізичного виховання стає «еволюційний метод» - це означає, що за своєю структурою кожне заняття немов би повторює усю еволюційну історію розвитку тварин і людини: від лежачих – горизонтальних положень до вертикальних рухових дій. З цієї програми була виведена заповідь: «Слідуй логіці природи», із заповіді витікають вісім «золотих формул» рухового розвитку дитини. З цими формулами і познайомимо вас, шановні батьки.

Перша «золота формула»: проводячи будь-яку форму корекційно спрямованого фізичного виховання дітей, слід по­чинати вправлятися із «лежачих» або горизонтованих поло­жень (як найбільш легких, розвантажувальних, природних) - з поступовим збільшенням навантаження до положення прямостояння, ходьби, лазіння, бігу та стрибків (як найбільш складних, важких, навантажувальних, ударно-гравітаційних рухів).

Така послідовність чергування основних рухів запропонова­на не випадково. Саме в такій послідовності проходив філогенез (історичне становлення і вдосконалення тваринного світу і людини). Саме за такою логікою розвивається новонароджений у період ран­нього онтогенезу (перші 12 місяців життя). Саме так починає свою рухову активність після нічного або денного сну кожна дитина - від лежачо-горизонтованих положень і поз до вертикального ортоградного положення прямостояння, до ходьби та ін.

Друга «золота формула» рухового розвитку дитини трансформується з першої, немов продовжуючи і уточнюючи її. Полягає вона у наступному: в будь-якому вихідному положенні (ле­жачи, на чотирьох, сидячи, на колінах тощо) починати вправи слід з більш низьких щодо опори поз (з мінімальною висотою за­гального центру мас) і лише потім переходити до максимально високих у цьому положенні поз.

       В основі цього твердження лежить відоме положення біомеханіки: чим нижче висота загального центру мас (ЗЦМ) лю­дини, розташованого у крижовому відділі хребта, над опорою, тим легше в енергетичному плані вихідна поза або вправа, і на­впаки, чим вище ЗЦМ над опорою тим складніше в плані енергетичного забезпечення ця поза або вправа.

      Третя «золота формула» може бути сформульована таким чином: у будь-якому вихідному положенні (лежачи, на чотирьох, сидячи, на колінах та ін.) розумно починати вправлятися з «пози ембріона» (пози згрупування, пози «закритого квіткового бутона») — з поступовим випрямленням, розгинанням і розведенням тулуба і кінцівок.

       Це твердження стало результатом «підглянутої» у Природи закономірності, суть якої зводиться до того, що при виношуванні плода (вагітності), у період раннього онтогенезу, під час сну, при втомі, хворобі та інших несприятливих умовах середовища (для рос­лин - посуха, для тварин - холод) все живе віддає перевагу згиналь­ним позам. Так, ми знаємо, що у вагітної жінки плід знаходиться в навколоплідних водах у «позі ембріона», в зібраному, згинальному положенні - так зручно і для нього, і для матері.

         Спостерігаючи новонародженого перших тижнів життя, звертає на себе увагу виражена згинальна установка кінцівок. Сповивання немовлят саме і спрямоване на випрямлення, вирівнювання рук і ніг. Щоправда, у світлі нового погляду на природне фізичний розвиток малюків (третя «золота формула») традиційний підхід до примусо­вого сповивання повинен бути переглянутий. Відрадно, що деякі автори уже запропонували більш природний, вільний стиль спови­вання немовлят.

Четверта «золота формула» рухового розвитку дітей може бути подана у такому вигляді: у будь-якому вихідному положенні першими виконуються рухи головою (шийним відділом хребта), потім у плечовому поясі і руках, далі вправляються м’язи тулу­ба (грудей, живота, спини), тазового пояса (клубово-поперекові згиначі, потім сідничні розгиначі) і нижні кінцівки, і, нарешті, все разом узяте в таких глобальних рухових проявах як ходьба, лазіння, біг та стрибки!

    

      П’ята «золота формула» рухового розвитку дошкільнят доповнює і уточнює попереднє правило: працюючи над кінцівками дитини (руками, а потім ногами)_, першими потрібно виконувати рухи у великих, прилеглих до тулуба суглобах (плечових, тазо-стегнових), потім підключати середні та дещо віддалені від ту­луба суглоби (ліктьові, колінні) і, нарешті, задіяти найдрібніші і найбільш віддалені від тулуба суглоби (променевозап’ясткові, гомілковостопні і, відповідно, пальці).

      Ця золота формула переконливо підтверджується першими дво­ма, суть яких для стислості можна висловити так: «починати вправ­лятися з дітьми доцільно від горизонтальних положень і слідувати до вертикальних, від низьких поз - до високих». Так ось, чим нижче і горизонтальніше положення дитини, тим більше задіяні в рухах великі, прилеглі до тулуба суглоби - це наочно бачимо при повзанні по-пластунськи і на низьких чотирьох. З подальшою вертикалізацією пози (наприклад, при повзанні на високих чотирьох) у рухах задіюються більш віддалені від тулуба суглоби.

Шоста «золота формула»: чим нижче положення чи поза ди­тини під час її тренінгу, тим більш природним для нього будуть відносно повільні, спокійні й плавні рухи (у стилі «пітона, що повільно пересувається») і навпаки, чим вище положення тіла ди­тини, що займається (в ходьбі, бігу, підскоках, стрибках), тим більш характерними для нього повинні стати відносно швидкі, «вибухові», ударно-балістичні рухи (в стилі «коня, що скаче»). Цю закономірність запозичено із зоології. Примітивні кла­си тварин (земноводні, плазуни) мають низьке розташування тіла над поверхнею опори, що надає відчутний опір при їх переміщенні – ось чому абсолютна швидкість пересування у них порівняно низька. У тих же видів тварин, у яких довгі і розвинуті кінцівки, а також більш високе розташування загального центру мас над опорою, - швидкість переміщення в просторі в десятки разів більше. У своєму еволюційному руховому розвитку від лежачо-горизонтованих положень до вертикаль­них основних рухів (як на одному фізкультурному занятті, так і про­тягом навчального року) педагог повинен правильно використовувати відповідні стилі рухово-ігрової активності дітей, описані вище

      Сьома «золота формула» відображає ще одну цікаву біологічну закономірність: чим нижче і горизонтальніше положення тіла дитини — тим більш природним для нього є розслаблений режим  вправ (що нагадує «кинутий на підлогу мотузок»), і навпаки, чим вище і вертикальніше положення тіла відносно опори, - тим більш напруженим повинен бути режим м’язової діяльності (це нагадує «колону, що стоїть»).

       В лежачому положенні всі життєві функції (частота серцевих скорочень, частота дихання, артеріальний тиск, м’язовий тонус, тонус судин, гравітаційне роздратування скелета, іррадіація збудження в корі головного мозку) знижуються до певного мінімуму. І, навпаки, у вертикальному положенні всі перелічені вище показники спрямовуються до максимальних значень (порівняйте м’язову напругу і пульс лежачої дитини і однолітка, який стоїть). Іншими словами, горизонтальні положення є більш пасивними і релаксаційними (характерними для медитації), у той час як вертикальні положення по суті своїй більш активні, тонічні, характерні для напруги (концентрації).

      Восьма «золота формула» рухового розвитку дітей: для великих, що прилягають до тулуба м’язових масивів (плечових, грудей, живота, спини, таза) природними є відносно повільні, спокійні рухи; і навпаки, для дрібних і віддалених від тулуба м’язів більше
підходять швидкі, часті і хльосткі рухи.

    Відомий зі шкільної програми закон збереження кінетичної енергії вказує, що чим більше маса тіла в окремо взятій замкнутій системі, тим менша його швидкість і навпаки, чим менша маса, тим більша швидкість.

    До того ж з анатомії відомо, що у великих м’язах людини пере­важають червоні або повільні м’язові волокна (міофібрили), у той час як у дрібних - білі або швидкі м’язові волокна. Все це і визначає вибір правильного режиму скорочення для тих чи інших груп м’язів. Виходячи з цієї формули, можна відразу ж дати педагогам таку ме­тодичну раду: не робіть з дітьми дуже швидких рухів тулубом (хреб­том), а також у плечових і тазостегнових суглобах, особливо прями­ми кінцівками.

     Підводячи підсумки, в своїй педагогічній діяльності я, інструктор з фізичного виховання, намагаюсь «слідувати логіці природи».

Література

1. «Фізичний розвиток дитини в дошкільному віці» М.М.Єфименко – 2014р.

2. «Сучасні підходи до корекційно – спрямованого фізичного виховання дошкільників» М.М.Єфименко – 2013р.

Пам'ятка для батьків від медсестри

Пам'ятка для батьків від психолога

Становлення дитячої особистості

1. Коли дитину оточує критика, вона звикає засуджувати.

2. Коли дитину оточує ворожість, вона звикає воювати.

3. Коли дитину оточують насмішки, вона стає сором’язливою.

4. Коли дитина живе з почуттям сорому, вона набуває комплексу вини.

5. Коли дитина живе в атмосфері толерантності, вона вчиться бути терпимою.

6. Коли дитина живе в атмосфері підтримки, вона вчиться бути впевненою в собі.

7. Коли дитина живе в атмосфері чесності, вона вчиться справедливості.

8. Коли дитину хвалять, вона вчиться цінувати інших.

9. Коли дитина живе в атмосфері безпеки, вона вчиться довіряти іншим. 

10. Коли дитина живе в атмосфері схвалення, вона вчиться любити себе. 

11. Коли дитина живе в атмосфері прийняття, доброзичливості, вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Поради від логопеда

Особливості мовного апарата дітей дошкільного віку

    Які ж особливості мовного апарата дітей дошкільного віку? У мовному апараті дошкільника голосові зв` язки та гортань коротші, ніж у дорослого.  Язик також менш рухливий і гнучкий, до того ж він займає значно більшу частину ротової порожнини, ніж у дорослого. Цим і пояснюється дзвінкий голос дітей і пом `якшеність звуків.  У дітей віком 6 – 7 років під час заміни молочних зубів на постійні спостерігається шепелявість. Загальною причиною вад звуковимови є недосконала робота центральних апаратів слуху й мовлення, які знаходяться в корі головного мозку. Дошкільники не завжди виразно сприймають на слух мовні звуки. Рухи їхніх мовних органів неточні, недосконалі. Цим можна пояснити нестійкість вимови дітей середнього дошкільного віку (4 – 5 років). Звуковимова часто  залежить і від правильного мовного дихання. Розрізняють два види дихання – мовне і немовне. Мовне дихання дітей дошкільного віку, як і їхній мовний апарат , відрізняється від дихання дорослих.

   Оскільки в дошкільників невеликий об` єм легенів і слабкі дихальні м `язи, мовне дихання неглибоке, часте, вдих поривчастий, іноді судомний, шумний, з різким підніманням плечей, вдих перед кожним словом, у середині слова.

Визначити вади звуковимови під час невимушеної розмови іноді складно. Для цього краще підібрати малюнки, предмети та іграшки на певний звук. При цьому намагатись підібрати такі слова, у яких необхідний звук стояв би на початку, у кінці слова, у поєднанні з голосним і приголосним. Наприклад:

·        На звук ІЖІ – жук, їжак, корж;

·        На звук ІРІ – рак, сир, трактор;

·        На звук ІЛІ – лоб, мило, віл;

·        На звук ІБІ – булка, риба, дуб.

Можна запропонувати дитині вимовити слідом за дорослим окремі звуки: ІШІ, ІЖІ, ІРІ, ІЛІ та інші. З`ясувавши недоліки звуковимови, можна починати їх виправлення.